Час, згідно з божественним вченням, не слід рахувати так само, як це роблять люди. Святе Письмо, яке є правилом віри для віруючих, вчить тому, що необхідно для того, щоб ми ходили в праведності та жили у святості, адже без святості ніхто не побачить Бога.
Коли Бог створив небесні світила, Він сказав: «Нехай будуть світила на небесній сфери, щоб відокремлювати день від ночі; нехай вони слугуватимуть знаками, визначатимуть пори року, дні та роки. Нехай вони будуть світилами на небесній сфери, щоб освітлювати землю». І так сталося. І створив Бог два великі світила: велике світило, щоб керувати днем, і мале світило, щоб керувати ніччю; і створив Він зірки. І поставив Бог їх на небосхилі, щоб освітлювати землю, і щоб керувати днем та ніччю, і щоб робити розмежування між світлом та темрявою. І побачив Бог, що це добре» (Бут. 1:14–18).
Також, коли Він створив Всесвіт із усім, що в ньому є, Він позначав проміжки часу таким чином: був вечір і ранок — перший день; був вечір і ранок — другий день, аж до шостого дня (Бут. 1).
Біблійні визначення періодів
Вечір: Період часу, що передує ранку. Зазвичай триває 12 годин і називається сутінками, вечірньою порою, темрявою та нічною пітьмою (Прип. 7:9). Він триває від заходу сонця одного дня до сходу сонця наступного ранку.
День: Проміжок часу між двома заходами сонця, який зазвичай становить 24 години (Лев. 23:32).
Ранок: Період часу тривалістю 12 годин, що охоплює дві ночі, два вечори або час від сходу до заходу сонця. Його також називають днем (Ів. 11:9).
Перш ніж у Всесвіті з’явилося світло, панувала темрява. Отже, у 24-годинному циклі ніч настає перед днем.
Сучасний спосіб відліку дня — від півночі до півночі — є неправильним, і про це пророкував Даниїл: «Він буде говорити слова проти Всевишнього, гнобитиме святих Всевишнього та намагатиметься змінити часи й закон» (Дан. 7:25, перша та друга частини).
Якби день починався опівночі, то ніч тривала б лише шість годин, а день — вісімнадцять, тоді як Ісус стверджував, що день має дванадцять годин (Ів. 11:9). Як день може починатися опівночі? Хто не знає часу, той не може правильно освячувати день Господній. Згідно з настановою, даною Божому народу, суботу слід дотримуватися від заходу сонця до заходу сонця. День, світла частина 24-годинного циклу за сучасною людською хронологією, починається о 6:00 ранку й закінчується о 18:00, але правильно його обчислювати від сходу сонця до заходу сонця.
Відновлення дотримання суботи Неємією
Коли Неємія прагнув виправити гріх, який народ чинив щодо часу, що належав Йому, щойно тінь ночі досягала воріт Єрусалима, він наказував зачиняти міські ворота. Ми наведемо цей текст, щоб краще зрозуміти, як ми також повинні чинити:
«У ті дні я бачив у Юдеї тих, хто в суботу топтав виноградники та привозив снопи, які везли на ослах; а також вино, виноград та інжир, і всілякі вантажі, які вони привозили до Єрусалима в суботу; і я виступив проти них у той день, коли вони продавали продовольство. Також у місті мешкали тіряни, які привозили рибу та всілякі товари, які в суботу продавали синам Юдеї та в Єрусалимі. І я сперечався з вельможами Юдеї та сказав їм: «Яке це зло, що ви чините, оскверняючи день суботи? Хіба не так чинили ваші батьки, і чи не наш Бог наслав на нас і на це місто все це лихо? А ви ще більше розпалюєте Його гнів на Ізраїль, оскверняючи суботу. Сталося так, що, коли біля воріт Єрусалима ще до суботи запала тінь, за моїм наказом ворота зачинилися; і я наказав, щоб їх не відчиняли аж до закінчення суботи; і поставив біля воріт деяких зі своїх слуг, щоб у суботу не ввозили жодного вантажу. Тоді торговці та продавці всякого товару один-два рази ночували поза Єрусалимом. Тож я виступив проти них і сказав їм: «Чому ви ночуєте біля муру? Якщо ви ще раз це зробите, я вживу щодо вас суворих заходів». Від того дня вони більше не приходили в суботу» (Неем. 13:15-21).
Те, що було написано раніше, написано для нашого повчання.
Якщо християнин не знає часу й способу, бо для всього є свій час і спосіб, він не здатний досягти досконалості в любові й не буде досконалим чоловіком, як того вимагає Бог (Мт 5:48, 2 Тим 3:17 та Кол 3:14). І він отримає докір від Господа, який каже: «Я не знайшов твоїх діл досконалими перед Богом» (Об’явл. 3:2). І ці діла — це діла праведності, любові, про яку говорив Іван (1 Ів. 3:18).
Повага до суботи та її дотримання
Згідно з тим, що Дух відкрив Ісаї, ми не повинні займатися нічим матеріальним у суботу Господню, див.:
«Якщо ти відвернеш свою ногу від суботи, щоб не чинити своєї волі в мій святий день, і якщо ти назвеш суботу приємною, а святий день Господній — гідним пошани, і вшануєш її, не йдучи своїми шляхами, не прагнучи чинити свою волю, не промовляючи своїх слів, то ти будеш насолоджуватися Господом, і Я поведе тебе верхи по висотах землі, і підтримаю тебе спадщиною твого батька Якова; бо це сказав Господь» (Іс. 58:13–14).
І, як і в минулому, ми також не повинні готувати їжу в цей день, бо так стверджує Писання:
«Шість днів працюватимете, а сьомий день буде для вас святим, суботою, днем урочистого відпочинку для Господа; кожен, хто в цей день виконуватиме будь-яку роботу, буде страчений. Не розпалюйте вогню в жодному зі своїх осель у суботу» (Вих 35:2-3).
Дехто стверджує, що ця концепція стосувалася Ізраїлю минулого, коли розпалювання вогню вимагало фізичних зусиль. Однак Бог не змінюється. Ще до того, як Його закон був затверджений на Синаї, Бог так сказав: «Доки ви відмовлятиметеся дотримуватися Моїх заповідей і Моїх законів?» (Вих. 16:28). А ще раніше Мойсей наставляв народ так:
«Ось що сказав Господь: Завтра — день відпочинку, свята субота Господня; що хочете спекти в печі — спечіть, а що хочете зварити у воді — зваріть у воді; а все, що залишиться, відкладіть собі, зберігаючи це на завтра» (Вих. 16:23).
Звернімо увагу, що вони мали випікати або варити, а те, що від цього залишиться, слід було відкласти на суботу. Отже, їжу слід було зберігати вже готовою до вживання.
Сьогодні ми маємо набагато кращі умови для дотримання суботи. Наші плити працюють на газі, у нас є холодильник, світло, електроенергія та водопровід. І навіть там, де цих ресурсів немає, при наявності доброї волі можна дотримуватися суботи, адже це буде нашим доказом любові до Ісуса (Ів. 14:15). За винятком суботи, ми можемо робити все, що потрібно, тобто до заходу сонця в п’ятницю або після заходу сонця в суботу, бо віримо, що все сприяє на благо тим, хто любить Бога (Рим. 8:28). «А що нас відокремить від Божої любові?» Голод, нагота? Ніщо не може відокремити нас від Божої любові, від дотримання Його заповідей (Рим. 8:35).
Як ми бачили у виявленні волі Господа через Ісаю, ми не повинні намагатися чинити свою волю чи говорити свої власні слова в Його святий день (Іс. 58:13).
Але є ті, хто суперечить цьому, стверджуючи, що субота Господня не є днем Господнім; і вони наводять хибні аргументи; вони не ґрунтуються на істині, бо в них немає істини. Вони кажуть, що тепер днем Господнім є неділя, припускаючи на основі своїх розрахунків і припущень, що Ісус воскрес саме цього дня. Хто так думає і вірить, той не є правильно навчений Слову Божому.
Оскільки прийняття Божих заповідей є необхідною умовою для здобуття мудрості, досягнення страху перед Господом і знаходження «пізнання Бога», той, хто не приймає Його заповідей, не здобуває ні мудрості, ні страху перед Господом, ні пізнання Бога (Прип. 2:1-6, 28:7-9 та 10:8).
У церквах, які не дотримуються Божих заповідей, рясніють доктринальні помилки, так само як не розуміє слів Божих той, хто не дотримується Його заповідей, оскільки це є необхідною умовою для такого розуміння. Деякі церкви, хоч і мають заповіді, але не дотримуються їх, і тому не люблять Бога (Ів. 14:21 та 15:9-10).
Ісус полюбив світ і довів цю любов, померши за нас; і тепер Він вимагає від нас доказу любові, кажучи: «Якщо ви любите Мене, то дотримуватиметеся Моїх заповідей» (Ів. 14:15). І Він любить лише тих, хто любить Його (Прип. 8:17, частково). А Святий Дух відкриває, що ми є божевільними заради любові до Христа (1 Кор. 4:10). І: «Ніхто нехай не обманює себе. Якщо хтось із вас вважає себе мудрим у цьому світі, нехай стане божевільним, щоб стати мудрим» (1 Кор. 3:18).
Сьомий день тижня чи один день із семи?
Коли Господь створив небо й землю, Він встановив час: тиждень, місяці та роки. Тиждень із семи днів, місяць із тридцяти днів і рік із дванадцяти місяців.
Вивівши народ Ізраїлю з Єгипту, Він встановив місяць Абіб як перший із місяців для Свого народу. Цей місяць сьогодні відповідає періоду, що охоплює березень і квітень, включаючи частину одного й частину іншого.
Дні тижня Господь назвав: перший, другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий і сьомий. А цей день тижня Бог назвав суботою, бо в цей день Він відпочивав, і тому освятив його та благословив.
Освячення означає відокремлення. Отже, Він відокремив цей день для відпочинку і благословив його за це. Його субота є фіксованою: це сьомий день тижня. Натомість суботи ізраїльтян були рухомими, тобто змінювалися, оскільки перший і останній дні урочистостей, встановлених Господом, припадали на різні дні тижня, будучи «урочистими суботами» або святковими (Лев. 23:32 та посилання).
Субота сьомого дня — це порядок, тоді як субота раз на сім днів — це безлад. Уявіть, якби кожна людина приходила до громади в різний день і намагалася влаштувати собі відпочинок на свій розсуд.
Навіть у суботах, встановлених Богом і названих Ним «вашими суботами», панував порядок. Достатньо уважно прочитати тексти. Їхні дати були визначені в межах одного року. Те, що встановлено Богом, несе в собі мудрість, а Він є досконалим.
Дехто використовує як аргумент для того, щоб не дотримуватися суботи, такі слова Ісуса: «Мій Отець працює досі, і Я працюю також» (Ів. 5:17), а також слова апостола Павла: «бо працюючи вдень і вночі, щоб не бути тягарем нікому з вас» (1 Сол. 2:9). Але вони забувають про те, що також сказав Учитель: «Працюйте не заради хліба, що гине, а заради того, що залишається» (Ів. 6:27).
Праця Ісуса була служінням, яким має бути й праця покликаних. Таким чином, можна виконувати цю працю вдень і вночі, як і Отець.
Мова, якою користувалися пророки й апостоли, відповідала мові, яку Бог використовував у Святому Письмі, оскільки вони були натхненні Ним і виступали Його речниками. Отже, коли Писання говорить, що Петро та Іван піднялися до храму, щоб помолитися, воно вказує, що була дев’ята година. І цю годину називають п’ятнадцятою годиною або третьою годиною після обіду. Однак, оскільки сонце сходить вранці, а день складається з дванадцяти годин, то дев’ята година — це те, що за сучасним літочисленням прийнято називати третьою годиною після обіду або п’ятнадцятою годиною.
Коли Іван перебував на острові Патмос і писав книгу «Одкровення», він сказав: «І я був захоплений Духом у день Господній...» (Об. 1:10). Ця натхненна мова — це ніщо інше, як та сама, якою Бог надихнув Ісаю, який написав: «Якщо ти назвеш суботу приємною, святим днем Господнім, і вшануєш її, не йдучи своїми шляхами, не прагнучи чинити свою волю, не промовляючи своїх слів, то ти будеш насолоджуватися Господом, і Я поведе тебе вершинами землі, і нагодую тебе спадщиною твого батька Якова; бо це сказав Господь» (Іс. 58:13-14). Саме це й зробив апостол — назвав суботу днем Господнім.
Для Бога час може складатися з: дванадцяти годин, одного дня, одного року, одного тисячоліття, або певного проміжку часу чи нагоди. Отже, Його день також може бути Його суботою, днем Його приходу або певним періодом часу. Проте з контексту стає зрозумілим Його намір, адже Його Дух у нас відкриває нам це; зрештою, Він проникає в усе, аж до глибин Божих (1 Кор. 2:10).
Дехто вважає, що, оскільки Господь згадує про батька Якова, Він звертається до номінального Ізраїлю або до Ізраїлю в Палестині. Але зверніть увагу на те, що каже апостол Павло:
«А Єрусалим, що нагорі, є вільним; він є матір’ю для нас усіх. Бо написано: «Радій, безплідна, що не народжуєш; піднімай голос і кричи, ти, що не маєш пологів; бо дітей у самотньої більше, ніж у тієї, що має чоловіка. А ми, брати, є дітьми обітниці, як Ісак. Отже, брати, ми є дітьми не рабині, а вільної» (Гал. 4:26–28, 31).
Отже, ми, ті, хто увірували, є нащадками, обіцяними Авраамові, від якого походять патріархи, та Ісака, батька Якова, сина обітниці, як і ми, що були обіцяні Авраамові, і що є численні, як зірки на небі та як пісок на березі моря (Бут. 15:5, 22:17 та 32:12).
Але є ті, хто каже, що ніхто не може дотримуватися Заповідей і що немає жодного праведника. Проте ще до того, як закони були дані на Синаї, Писання говорить, що Авраам дотримувався Заповідей Господніх. І сам Бог сказав це, дивіться:
І сказав Господь: «Чи приховую Я від Авраама те, що Я роблю, оскільки Авраам неодмінно стане великим і могутнім народом, і в ньому будуть благословенні всі народи землі? Бо Я знаю, що він накаже своїм синам і дому своєму після себе, щоб вони дотримувалися шляху Господнього, чинячи справедливо і праведно, щоб Господь здійснив щодо Авраама те, що про нього говорив» (Бут. 18:17-19).
І як показано в анкеті, шляхи Господні та справедливість Господня — це Його заповіді (Мал. 2:8-9 та Пс. 119:172). А справедливість Божа вічна (Пс. 119:142). І хто чинить справедливість, той справедливий, як і Він справедливий (1 Ів. 3:7).
Бог дав свідчення про Авраама Ісааку і сказав:
«Бо Авраам послухався Мого слова і дотримувався Моїх заповідей, Моїх настанов, Моїх постанов і Моїх законів» (Бут. 26:5).
Крім того, у Святому Письмі сказано, що Захарія та його дружина Ізавеля були праведними. І вони були праведними, бо дотримувалися Божої справедливості, виконували Його заповіді, див.:
«За часів Ірода, царя Юдеї, жив священик на ім’я Захарія, з черги Авія, і його дружина була з дочок Аарона, і звали її Ізавеля. І обоє були праведними перед Богом, дотримуючись без докору всіх заповідей і настанов Господніх» (Лк. 1:5-6).
Також Йосип, чоловік Марії, матері Ісуса, був праведним (Мт. 1:19).
Отже, усі, хто чинить Божу справедливість, тобто дотримується Його заповідей, є праведними, як і Бог праведний, див.:
«Діточки, нехай вас ніхто не вводить в оману: хто чинить справедливість, той праведний, як і Він праведний» (1 Ів. 3:7).
Хто не вірить у Божі заповіді, той не може їх дотримуватися, бо вони є Законом віри (Рим. 3:27 і 31). І вони не важкі, як сказав Іван під натхненням (1 Ів. 5:3). А той, хто їх не дотримується, не може перебувати в Бозі (1 Ів. 3:24). А отже, у ньому не може бути любові Отця (Ів. 15:9-10).
Розрізнення між обрядовими законами та моральним законом
Але є ті, хто використовує як аргумент біблійні уривки, які не говорять того, чого вони хочуть. В одному з них апостол каже: «Ви дотримуєтеся днів, місяців і років». Або в іншому, де сказано: «Нехай ніхто не судить вас за їжу, пиття чи суботи».
Як ми бачили, коли цитували закони, що наказували «урочисті суботи», існували урочисті дні, урочисті місяці та урочисті роки, і їх дотримувалися євреї навіть за часів Павла. Ці євреї намагалися змусити язичників, які приєднувалися до «шляху», дотримуватися цих днів, стверджуючи, що якщо вони їх не дотримуватимуться, то не дотримуватимуться Закону. А також що вони повинні обрізатися, щоб виконати Закон Мойсея. Це спонукало Павла написати Послання «до галатів», у якому він розглядав цю тему.
У всіх випадках, як зазначає автор Послання до Євреїв, Бог скасовує перший завіт, щоб встановити другий. Перший передбачав дотримання священних обрядів, що полягали у принесенні в жертву страв, їжі, напоїв та дарів (Євр. 9). Також це були заповіді «не торкайся», «не bery», які, за словами Павла, є обрядами (Кол. 2:20-21). Але Христос скасував ці речі, які нічого не вдосконалювали, викресливши борговий лист, що був проти нас у цих постановах, і виніс його з-поміж нас, прибивши його до хреста (Кол. 2:14). Отже, оскільки це були постанови і існував час, коли їх слід було дотримуватися, Ісус, первосвященик майбутніх благ, прийшовши, скасував перше і встановив друге; Він скасував те, що було зроблено на Хоребі, і затвердив те, що було зроблено в землі Моава.
Тому Ісая сказав:
«Хто забиває вола — той, наче, ранить людину; хто приносить у жертву ягня — той, наче, зарізає собаку; хто приносить хлібну жертву — той, наче, приносить кров свині; хто палить кадило — той, наче, благословляє ідола; вони обирають свої власні шляхи, і їхня душа насолоджується своїми огидними вчинками» (Іс 66:3).
Отже, пророки, отримавши ці слова, хотіли дізнатися, чи стосуються вони їхнього часу, і їм було сказано, що це не для них, а для язичників, яким вони служили (1 Пет. 1:11-12).
Ісая написав те, що Господь промовив через нього:
«Коли ви приходите, щоб постати переді мною, хто вимагав від вас, щоб ви приходили топтати мої двори? Не приносьте більше марних жертв: кадило для мене — огида, а також нові місяці, суботи та збори громад; я не можу терпіти беззаконня, навіть урочисті зібрання. Ваші нові місяці та ваші урочистості — огида для моєї душі; вони вже стали тягарем; я вже втомився їх терпіти» (Іс. 1:12–14).
Однак уважно розгляньте контекст і порівняйте з Левитом 23, і ви побачите, про що саме говорить Господь: зібрання згромаджень, ваші урочистості (порівняйте з Лев. 23:1, 8, 9, 17, 21, 28 та 29). Отже, ті суботи були вашими суботами.
І про них Господь ще каже через Осію: «E Я покладу кінець усій їхній радості, їхнім святам, їхнім новомісяцям, їхнім суботам та всім їхнім урочистостям» (Ос 2:11). І далі Господь ще каже: «E Я одружу тебе з Собою навіки; одружу тебе з Собою у справедливості, у суді, у доброті та у милосерді. І одружу тебе з Собою у вірності, і ти пізнаєш Господа» (вірші 19–20). Крім того, Господь застерігає через Єремію:
«Так говорить Господь: Бережіть свої душі й не несіть вантажів у суботу, і не вводьте їх через ворота Єрусалима. Не виносьте вантажів із своїх домівок у суботу, не робіть жодної роботи; натомість освячуйте суботу, як Я наказав вашим батькам. Чи не так, якщо ви будете ретельно слухати Мене, — каже Господь, — не вводячи вантажів через ворота цього міста в суботу та освячуючи суботу, не роблячи в неї жодної роботи, то через ворота цього міста входитимуть царі та князі, що сидітимуть на престолі Давида, їздитимуть на колісницях і верхи на конях — вони та їхні князі, юдеї та мешканці Єрусалима; і це місто буде заселене навіки. Але якщо ви не послухаєте, щоб освячувати суботу й не вносити жодного вантажу, коли входитимете через ворота Єрусалима в суботу, то Я запалю вогонь у його воротах, який спопелить палаци Єрусалима, і він не згасне» (Єр. 17:21–22, 24–25, 27).
Субота, окрім того, що є пам’яттю про створення світу, є також знаком між Богом і Його народом, див.:
«І дав Я їм також Мої суботи, щоб вони були знаком між Мною та ними; щоб вони знали, що Я — Господь, що освячує їх. І освячуйте Мої суботи, і вони будуть знаком між Мною та вами, щоб ви знали, що Я — Господь, ваш Бог. Але й сини повстали проти Мене, не ходили за Моїми постановами й не дотримувалися Моїх законів, які, дотримуючись їх, людина житиме ними; вони осквернили мої суботи, тому я сказав, що виллю на них свій гнів, щоб виконати над ними свою лють у пустелі. Але я стримав свою руку і зробив це заради свого імені, щоб воно не було осквернене в очах народів, перед якими я вивів їх. Я також підняв руку на них у пустелі, щоб розсіяти їх серед народів і розкидати по землях; бо вони не виконували Моїх постанов, відкинули Мої закони, осквернили Мої суботи, а їхні очі прагнули до ідолів їхніх батьків» (Єз 20:12, 20–24).
Коли Господь проголосив Свій Закон перед народом у пустелі Синай, Він Сам промовив із хмар і сказав щодо суботи:
«Пам’ятай про день суботи, щоб освятити його. Шість днів працюватимеш і виконуватимеш усі свої справи. А сьомий день — це субота Господа, Бога твого; не робитимеш ніякої роботи: ні ти, ні твій син, ні твоя дочка, ні твій раб, ні твоя рабиня, ні твоя худоба, ні чужинець, що перебуває в твоїх воротах. Бо за шість днів створив Господь небо й землю, море та все, що в них є, а сьомого дня відпочив; тому Господь благословив день суботи й освятив його» (Вих. 20:8–11).
Звернімо увагу на деталі:
На початку двадцятого розділу сказано: «Тоді Бог промовив усі ці слова, кажучи: Я є Господь, Бог твій». Отже, Він починає диктувати Свої закони безпосередньо народу, і це однозначно зафіксовано в Книзі Повторення Закону, де сказано:
«У той день, коли ви стояли перед Господом, Богом вашим, на Хоребі, коли Господь сказав мені: Збери до мене цей народ, і Я дам їм почути Мої слова, і вони вивчать їх, щоб боялися Мене всі дні, що житимуть на землі, і навчатимуть їх своїх дітей»; і ви підійшли та стали біля гори; а гора палала вогнем аж до середини неба, і була темрява, хмари та морок. Тоді Господь промовив до вас із-посеред вогню; ви чули голос слів, але, окрім голосу, не бачили жодної подоби. Тоді Він оголосив вам Свій завіт, який вам заповів, — десять заповідей, — і написав їх на двох кам’яних скрижалях» (Втор. 4:10–13).
Крім того, у віршах, де згадуються заповіді, ми можемо помітити й інші важливі деталі, наприклад: «а сьомий день — субота Господа, Бога твого». І не лише сам народ Ізраїлю мав не працювати того дня, а й його худоба, що служила йому, та раб, і чужинець, що перебував серед нього. Це тому, що серед народу були раби, а також ті, хто приєднався до народу Ізраїлю за угодами чи через змішання. Так сказав Бог до Мойсея і наказав йому настановити народ: «Один і той самий закон будете мати; так само буде чужинець, як і корінний мешканець» (Лев. 24:22).
Він також сказав: «Але якщо якийсь чужинець оселиться у вас і захоче святкувати Пасху Господню, нехай обріжеться кожен чоловік, і тоді він зможе святкувати її, і буде як корінний мешканець цієї землі; але жоден необрізаний не їстиме її. Один і той самий закон нехай буде для корінного жителя і для чужинця, що перебуває серед вас» (Вих. 12:48-49; Лев. 24:22; Чис. 15:16, 29).
Важливо підкреслити, що коли Бог передав Свої закони народу, Мойсей ще не піднявся на гору і, отже, не отримав кам’яних скрижалей, на яких було викарбувано Декалог. Проте перший завіт уже був укладений, і він, отже, містив закони та постанови. Одночасно з тим, як Бог дав Мойсею Свій Закон, Він також дав йому постанови, заповіді та суди, див.:
«Ось постанови, суди та закони, які дав Господь між Собою та синами Ізраїля на горі Синай через Мойсея» (Лев. 26:46).
Важливо знати, що, незважаючи на те, що обряди були скасовані після смерті Ісуса, який поніс їх на хресті, постанови та суди, встановлені Богом і дані Мойсею, не були скасовані. Тому Бог промовив через Малахію: «Згадайте закон Мойсея, Мого раба, який Я наказав йому на Хоребі для всього Ізраїля, — це постанови та суди» (Мл 4:4).

Oli Prestes
Місіонер